Завантаження...Казка про фіалку
– Мене, мене візьми з собою, – попрохав тоненький дівочий голосок стареньку жінку.
Бабуся, яка повільно йшла по лісу і збирала трави, зупинилася. Вона почула прохання, але озирнувшись, нікого не побачила:
– Де ти? Покажися.
– Ось тут я, біля пеньочку, – ніби проспівав, голос. – Листочка лише прийміть. Це я від дощу так ховалася, – пояснила дівчина.
– От ти де, маленька, – нахилилася над невеличким кущиком бабуся. – А які оченята в тебе гарнюні! – з захопленням проказала.
– Дякую, – засоромилася дівчина.
– А чому ж ти не хочеш тут залишитися? – здивувалася старенька.
– А яка з мене тут користь? Ви ж зараз на ліки рослини збираєте, так?
– Так, маленька, ти правильно помітила. Я прийшла трави на засіб від кашлю зібрати. Сама знаєш, що як холоди настануть, то і хвороби до людей чіплятися почнуть…
– Знаю-знаю. Тому і прошу, щоб ви мене з собою взяли. Я користь хочу людям принести, розумієте?
– Розумію, дитинко, розумію, – лагідно проказала старенька жінка і, поставивши на землю кошика, додала:
– Дякую тобі Фіалко. Без тебе діткам сироп гірким був би, а так малюки з радістю питимуть цілющу мікстуру.
Для Петрика й Наталочки
зібрала я фіалочки…
Сиропи будуть пити,
не будуть більш хворіти!