Завантаження...Казка про ромашку
– Ні, ні, ні, ні! Проходь-проходь-проходь! От кого-кого, а тебе я не кликала і навіть не чекала! – трішки зневажливо проказала квітка і у ту ж мить жовтогаряча голівка з білосніжним волоссям манерно відвернулася в інший бік.
-Бе-е-з-со-о-вісна, бе-е-лон-ди-инка, – пробекав ображено козлик і пішов геть.
– Хм, – хмикнула квітка і, підставивши лице променям сонця, продовжила приймати сонячні ванни.
– Геть! Геть! Геть! Немає нікого вдома! Ніяких мам, бабусь, дідусів! Нічого не знаю! Я не для того тут росла, доглядала за собою, волосся відрощувала. Так що, геть! – відігнала хлопчика, який вже нахилився, щоб її зірвати.
– Чому ти так? Я ж для мами…
– Тільки не плач! – відчувши свою провину м’яко попрохала квітка. – Зрозумій ти, я не для того росла щоб потім день-два у домі постояти.
– А для чого? – в очах дитини промайнула цікавість.
– Ромашка я, Ро-маш-ка. – проказала і заспівала:
Іде он ген Наташка
Гадати на ромашці…
– Зрозуміло, – посміхнувся хлопчина і, нахилившись до квітки, промовив:
– Ти пробач мене. Я ж не знав…
– Нічого страшного, – підморгнула квіточка. А потім, причепуривши зачіску, простягнула свої пелюстки до дівчини. – Не бійся, зривай мене. Я тобі кохання нагадаю:
Кохає – не кохає?..
Чекає – не чекає?..
Додому закликає???
Квітками засипає???
Кохає!