Завантаження...Як тільки перші весняні промені пробіглися по землі, у лісі відкрила очі квіточка. Солодко потягнувшись, вона озирнулася навколо. «Бр-р-р», – стрепенулася, побачивши чорну землю, самотні стовбури дерев і сиве небо.
Чому все таке сумне? – запитала сама себе і, набравши у стебельце весняного повітря, гукнула:
– Агов! Є хтось? Відізвіться!
У відповідь тиша…
А на неї, усміхаючись, дивилася білосніжна красуня: витончені лінії пелюсток, тоненьке стебельце і неймовірно сонячна посмішка.
– Ти хто? – замилувалася квіточка.
– Я – твоя сестричка, – відповіла та.
Але, помітивши, що квіточка геть розгубилася, пояснила:
– Ми з тобою проліски. Ми – діти весни. Ми першими серед усіх квітів сповіщаємо про те, що зима позаду.
– Я теж така гарна?
– Звісно. Ось поглянь, – і білосніжка показала сестричці на дзеркальце води: звідти дивилося два гарних личка.
– Та ми ж близнючки! – заплескала листочками квіточка.
– Еге-ж! Ми схожі. І нас дуже багато. Озирнися лишень навколо.
А у весняному повітрі вже звучала пісня:
Ми весняні діточки,
Білосніжні квіточки.
Землю прикрашаємо,
Килимом встеляємо.
Про весну віщуємо,
Радість всім даруємо.
Так сотні молочно-білих пролісків будили своїм співом природу. Вступала у свої права весна.