Завантаження...У житті України, українського народу є дата, що сповнена гіркого полинового болю. Двадцять вісім років віддаляє український народ, зрештою й світ, від цієї вікової трагедії. Двадцять вісім років не загоюється те лихо, що людина сама заподіяла собі, своїй землі…
«… Кожному віддати згідно з ділами його…» – такий присуд Творця… Чи не тому пожинаємо ми за свою байдужість, черствість, безбожність суцільними катаклізмами, епідеміями, бідами, аваріями…? Прагнучи приборкати та зробити «мирним» атом, не зогледілись, як збудували на своїй землі собі ж могилу – Чорнобильську зону… А скільки ще їх, Рівненських, Хмельницьких…, принишкло та очікує свого рокового дня? І все це на долю України, українського народу…
Заради усього святого, що збереглося у наших душах, заради тих, хто першим кинувся у пекло чорнобильського реактора і сьогодні догоряє, мов та свічка, у світі байдужості та зневіри, пам’яті тих, віддав власне життя заради нашого майбутнього, майбутнього України, відзначає весь український народ ці гіркі роковини.
Двадцять вісім років минуло від тієї чи не найбільшої трагедії для нас усіх, що зветься Чорнобиль. Полином позаростали стежки до батьківських хат поліщуків, що заселяли цей край. Але та чорна билина не стерлася з пам’яті українського народу, а переповідається як найболючіша народна легенда. Та чи легенда? Бо ж і сьогодні, та й ще не одну сотню літ про неї нагадуватиме омертвіла Чорнобильська зона, чорні хрести на кладовищах ліквідаторів атомного лиха, вроджені патології – гіркі наслідки Чорнобиля…
В ім’я тих, хто віддав власне життя, щоб урятувати отчу землю від атомного лиха, в ім’я обезлюдненої Чорнобильської зони звернімось у вічній молитві до Матері Божої, покровительки українського народу…
Велика Мати наша Небесна!
Розлюби нас не на небі, а на землі.
Чи ж мало янголів відійшло з України земною в Україну небесну?
Чи ж мало відлетіло українських ключів?
Молим Тебе, благослови появу на нашій землі світла і не дай спричинитись жодному лиху!
– Пошли Спасителя і навчи, як порятувати українські ліси, степи, ріки, моря…
– Як порятувати людську душу й плоть та повернути щастя й радість отчій землі?
– Відведи від неї загребущі руки, ненаситні очі, всепоглинаючі серця…
– Нехай під святим Твоїм покровом знайде свій прилисток та богобоязлива українська душа!
– Молимо Тебе, Пресвята Маріє! Почуй нас, дітей святої чорнобильської України! Благослови нас, Мати Божа, вірою, надією і любов’ю!
Двадцять вісім років людського болю і жалю, двадцять вісім полинових гірких роки… Спустошені обезлюднені села, вроджені патології дітей постраждалих від цього лиха і ще не відомі нікому наслідки, як пересторога нам, як спроба зупинити людство від невиправленої помилки!
Задумаймось над цим, адже пройшло лише двадцять вісім років! А знову, як після атомного дощу, ростуть по всій Україні нові реакторні блоки, нові випробування, якщо не для нас, так для наших дітей, онуків!
Яким буде завтра, нелегко вгадати,
Та світяться подивом очі дитяти,
І тупцяють ніжки по ніжній травиці,
І сонце зворушують квіти і птиці,
І врода дівоча п’янить, наче трунок,
І зводить дві долі в єдиний цілунок,
І людство плекає надію і віру
У сили добра, сили розуму, миру.
Переглянути онлайн: