Волошка (казка)

Скачати файл
(немає оцінок)
Loading...

Казка про волошку
– Ось так от, молодець! – захоплено вигукував дядько фотограф плазуючи на колінах перед квіткою.

– Вправо трішки повернися. А зараз в очі, в очі мені поглянь, –  прохав. – Ось! Молодець! Ти неповторна!  – вигукував, фіксуючи мить. – Ти неперевершена! – вихваляв. – Ти моє відкриття! Біля твоїх ніг буде Європа і Америка!

А квітка лише лагідно посміхалася.

–         Ще декілька знімків і на сьогодні все, – підсумував фотограф і, щасливо погладивши лисину, додав:

–         Я контракти тобі привезу. От тоді ти переконаєшся, що я правий! Ти – красуня!

Квітка у відповідь лише потисла плечима. Вона ніколи не прагнула слави. У неї, на відміну від її подруг, не було мрії покинути свій край. Вона не шукала кращої долі бо розуміла безцінність того, що мала!

„Як він не усвідомлює, – розмірковувала, дивлячись на фотографа, – що немає більшого щастя ніж рости у рідній землі. Немає ніде теплішого сонечка, ніж вдома. Немає зеленіших лугів, полів..”

Але бачачи, що дядько її не розуміє, проказала:

–  Щастя Вам. Нікуди я не поїду. Це моя Батьківщина, моя земля. Лише тут я Королева полів, лише тут я найгарніша. Лише тут мене знають і шанують, адже я – Волошка!

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *